«Бути письменником – це не стиль життя, а вміння працювати і використовувати свої можливості»: інтерв’ю з українською письменницею та журналісткою Катериною Бабкіною

Share on FacebookTweet about this on Twitter

Катерина Бабкіна – журналістка та сучасна українська письменниця. Авторка поетичних книг «Вогні святого Ельма», «Гірчиця. Наївні поезії», «Знеболювальне і снодійне», роману «Соня», збірки оповідань «Лілу після тебе», книжок для дітей «Гарбузовий рік», «Шапочка і кит». Її публікації перекладено російською, англійською, шведською, німецькою, польською та французькою мовами.

Катерина розповіла для rabota.ua, хто такий письменник, чому важливо говорити і писати про соціально вразливі верстви населення, а також про мову жестів, бібліотеки й улюблених авторів та режисерів.

Про письменника, бібліотеки і читання

– Для початку дещо «кулінарні» запитання. Хто такий письменник? У чому різниця між письменником, публіцистом і журналістом? Хто з них може більше собі дозволити?

– На мою думку, письменник – це людина, яка розповідає вигадані історії. Вони можуть ґрунтуватися на реальних подіях. Письменник передає свій емоційний досвід іншим. Тоді як журналіст – той, хто оповідає дійсність. А публіцист оповідає дійсність у більш повільний та художній спосіб.

– Як проходить ваш день?

– По-різному, я багато пишу, працюю над благочинними проектами, зустрічаюся з читачами, зокрема з дітьми, адже пишу в тому числі і для них.

Саме дітям, як нікому, важливо бачити письменника, спілкуватися з ним. Коли я написала першу дитячу книжку, то здавалося, що малечі нецікаві читання та презентації. Насправді їм це навіть цікавіше, ніж дорослим, бо у дітей більше запитань, вони відкритіші до різного досвіду. У той же час вони допитливі, не соромляться спитати те, чого б не зробили дорослі. У них немає упередженості, вони хочуть відкрити тебе і твій досвід з різних боків. Дорослі мають свій досвід, з огляду на який дофантазовують щось в межах того простору, що залишив письменник – а діти не мають ні досвіду, ні меж . З ними все можливо.

– Як, на вашу думку, популяризувати читання у дітей, прививати любов до книг?

– Писати хороші книги, розуміти дітей, поважати їх, вірити у них, говорити до них як до повноцінних членів соціуму.

– Який шлях до аудиторії ближче вам і який успішніший: коли притримуєшся канонів жанру чи коли це такий потік свідомості, вилитий на папір?

– Я не вірю в канони жанру в сучасній літературі. Їх немає: більше не можна написати моножанровий твір. А змішання жанрів – це далеко не завжди потік свідомості. Література – абсолютно завжди імпровізація, бо це творчість.

– Зараз не дуже популярно відвідувати бібліотеки у їхньому класичному розумінні, але все ж це своєрідний культурний ритуал.

– Я не можу погодитися щодо «немодності» ходіння до бібліотеки, особливо маючи досвід відвідування у різних європейських країнах відкритих для людей і добре обладнаних читалень, які завжди переповнені відвідувачами. Зокрема у Швеції, Польщі, Штатах, Канаді.

В Україні насправді те саме: кожного разу, коли потрапляю до бібліотеки, бачу там достатньо читачів. Мені хотілося б, щоб наші бібліотеки ставали відкритішими до людей, щоб вони були не ритуалом, а стали частиною життя. Світ змінюється і, відповідно, бібліотека має бути не лише про книжки, а й мати аудіо- та відеоконтент. Крім цього, важливо більше наповнювати бібліотечний простір освітніми подіями, популярними уже сьогодні.

– Хто для вас сучасний читач?

– Сучасний читач дуже спраглий якісного контенту у доступній йому формі.

Кожен читач завжди потребує уваги і поваги, про що мусять пам’ятати автори та видавці. Це і якість книг, і різноманітність перекладів, і жвавість контекстів. Це – зручні мережі продажу, доступність книги завжди і всюди, це інформація, заохочення, освіта.

«Бути письменником – це не стиль життя, а вміння працювати і використовувати свої можливості»: інтерв’ю з українською письменницею та журналісткою Катериною Бабкіною

Фото: Тетяна Пастир

Про героїв книжок

– Ви говорите, що не хочете сегментувати читачів за соціальним статусом і так далі, але героями ваших творів часто стають саме соціально незахищені верстви населення. Чому саме через них ви розкриваєте ваші задуми? Скептики у такому випадку говорять про «заборонений прийом», коли йдеться заздалегідь про те, що розчулює, викликає співчуття.

– Я не хочу розповідати історії через них. Хочу розповідати про них, привернути увагу, зробити соціально вразливих людей зрозумілими і почутими. Такі речі, як життя соціально незахищених або хворих людей потребують уваги.

Щоб цих людей краще розуміли, більше про них думали, треба дізнаватися, як вони живуть, про що думають, що з ними стається, з якими проблемами вони стикаються щодня, крім моментів соціальної незахищеності.

Я не використовую їх, як метафору чогось, – просто розповідаю про них. У нас є соціальна ілюзія, ніби всі проблемні моменти треба приховувати, але це не так. Люди потребують допомоги, але як допомогти тим, кого ми не розуміємо?

«Бути письменником – це не стиль життя, а вміння працювати і використовувати свої можливості»: інтерв’ю з українською письменницею та журналісткою Катериною Бабкіною

Фото: Тетяна Пастир

Про авторське право

– На якому етапі зараз ситуація з документальним фільмом про українську дівчинку Мію з синдромом аутизму «Ходи гратися з нами, Міє»? Ви виступили ініціатором проекту, але французький продюсер, він же оператор-постановник, Джеремі Джошімек, вкрав відзнятий матеріал на фінальному етапі роботи над стрічкою.

– Поки не можу відповісти. Зараз це з’ясовують фахівці.

– Як взагалі з поняттям авторського права у нас і в Європі? Це людський фактор, особиста добросовісність? Бо є винятки з правил, але якщо Джошімек – європеєць, то це випадає з нашого сприйняття Заходу, як соціально відповідального світу із захистом прав.

– Така історія є у кожного режисера, якщо копнути глибше. Особливо коли йдеться про колаборацію із зарубіжними продюсерами. Таке трапляється в першу чергу від неграмотності наших авторів, зокрема в моєму випадку. Я мала наполегливіше просити контракт, не розпочинати роботу, поки він не був підписаний, чого не зробила. У кожній роботі, особливо у творчій, є неминучі конфліктні ситуації, тому завжди краще подбати про базу, забезпечити себе максимально прописаними умовами співпраці, щоб можна було потім все розрулити.

– Отже, це людський фактор, а не географічний?

– Звісно, нема такого, що в Україні всі нечесні, а європейці чесні, поважають авторське право. Це не про ідентичність і не про географічну приналежність , а про те, що слід наперед вживати усіх необхідних заходів, щоб уникнути неприємних моментів.

«Бути письменником – це не стиль життя, а вміння працювати і використовувати свої можливості»: інтерв’ю з українською письменницею та журналісткою Катериною Бабкіною

Фото: Тетяна Пастир

Про творчий процес

– Як ви особисто сприймаєте процес написання книжки?

– Ти сідаєш і пишеш книжку. Це складна, послідовна, структурована робота. Після написання книжки починається інша робота – презентація книги, співпраця з видавцями, із перекладачами. Бути письменником – це в першу чергу не стиль життя, а вміння структуровано працювати, використовуючи свої можливості.

– Які найнесподіваніші моменти з вашого письменницького досвіду?

– Читання жестовою мовою на цьогорічному «Книжковому Арсеналі». Я витратила декілька тижнів для того, щоб добре вивчити довгий вірш мовою жестів. І будучи досвідченою людиною на сцені, презентувавши дев’ять книжок різними мовами, я забула половину тексту жестовою мовою. Було дуже прикро, бо я позбавила людей у залі можливості мене зрозуміти. Треба над цим більше працювати. Але мене зворушив емоційний відгук: люди побачили, що я шпортаюся в їхніх словах і жестах, і дуже мене підтримали.

– Ваша нова збірка «Заговорено на любов» – про що, у п’яти словах?

– Це вірші про життя і війну.

– Якою ви бачите себе за 10 років у професійному, творчому плані?

– Через 10 років я все ще писатиму книжки. Хочу, щоб кожна з них була все краще і краще. Ще я знаю, що зніматиму хороші, потрібні фільми – пізніше. Можливо, якраз через десять років чи незадовго перед тим.

«Бути письменником – це не стиль життя, а вміння працювати і використовувати свої можливості»: інтерв’ю з українською письменницею та журналісткою Катериною Бабкіною

Фото: Тетяна Пастир

Про кіно

– Яка ваша місія на «Чілдрен Кінофесті»?

– Я – Посол Чілдрен Кінофесту. Моя місія – його популяризувати, писати про нього, розмовляти про «Кінофест» з потенційними відвідувачами, з пресою, з лідерами думок, зокрема, на презентаціях книжок, закликати батьків приводити на фестиваль дитячого кіно своїх дітей. Цей фестиваль формує не лише добрий смак до кіно, але й професійне до нього ставлення, адже містить крім показів ще освітні події, конкурси та воркшопи.

– Ви знімали короткометражку, пишете сценарії. Яку роль у вашому житті відіграє кінематограф у порівнянні з літературою?

– Я люблю кіно, але воно поки що не є моїм фахом.

«Бути письменником – це не стиль життя, а вміння працювати і використовувати свої можливості»: інтерв’ю з українською письменницею та журналісткою Катериною Бабкіною

Фото: Тетяна Пастир

Про творчі вподобання

– Хто вам імпонує серед класиків і сучасних письменників світової та української літератури?

– Це список, який можна почати, але не можна закінчити. Я дуже кайфую від Фіцджеральда, від Прохаська. З великим задоволенням читаю поезію Забужко, дуже люблю Жадана. Виросла колись, в прямому сенсі, на збірці Андруховича «Екзотичні птахи і рослини». Мені дуже подобаються Еліс Манро, Енн Тейлор, Донна Тартт. Взагалі люблю американську прозу ХХ сторіччя. Мені до вподоби Мо Янь, також близький за темпом і за проблематикою Орхан Памук. Цей список не має кінця, чесне слово.

– Можете назвати ваших улюблених режисерів?

– Це як зі списком письменників. Я обожнюю «Фучжоу» Іллєнка. Можу багато і вдумливо передивлятись фільми Параджанова, мені дуже подобається Гай Річі, страшенно люблю Люка Бессона за те, що він знімає артхаус під виглядом касового кіно. Подобається Гаспар Ное, Гільєрмо дель Торо. Мені дуже хороший і смішний Стеллінг.

Про заборону літератури з Росії

– Як ви ставитеся до заборони імпорту російської літератури в оригіналі?

– Я погано ставлюся до намагання встановлення кордонів у мистецтві в принципі, і поки не можу виробити якогось одного ставлення до цього, тому що з іншого боку, я вважаю цілком резонним припинення бізнес-відносин з Росією. Ми вимагаємо від цілого світу санкцій для російського бізнесу, відповідно маємо бути готовими підтримати їх самі, тому що так чи інакше ті, хто платить податки в РФ, вони йдуть й на те, щоб приносити нам шкоду.

«Бути письменником – це не стиль життя, а вміння працювати і використовувати свої можливості»: інтерв’ю з українською письменницею та журналісткою Катериною Бабкіною

Фото: Тетяна Пастир

Про те, як стати письменником

– У вас є авторський курс «Як написати і видати власну книгу». Насправді чи реально навчити когось стати письменником?

– Навчити бути письменників – ні, а навчити написати і видати книгу – так. Письменництво – це значною мірою ремесло, а не лише талант. Я ніколи не візьмуся судити, чи є в когось талант чи ні, але можу навчити всього того, що стосується ремесла.

– Що б ви побажали тому, хто починає писати?

– Бути уважним до світу, бути гранично уважним до світу у всіх його проявах. Це дуже важливо, це провідна риса письменника, яка може забезпечити йому шлях до порозуміння з аудиторією.

Share on FacebookTweet about this on Twitter

Читайте также