На наше прохання зробити інтерв’ю смачним, як соки Galicia, засновник групи компаній T.B.Fruit Тарас Барщовський реагує дуже жваво:

Інтерв'ю з роботодавцем: «смачна» розмова з групою компаній T.B.Fruit

– Я люблю правду. Мої соки правдиві, там немає нічого зайвого, тому і я буду казати правду. Тільки не завжди так буває, що людям цікаво слухати правду. Сьогодні будемо говорити з вами про людей. Адже люди – то основа, без якої не може бути бізнесу.

– Тобто якби були лише яблука та цистерни, то T.B.Fruit би не було?

– Звісно не було б. Цистерни можна виготовити та зламати, яблука виростити, або не доглядаючи за ними, знищити. І тільки від людей ці процеси залежать, тобто вони – найважливіші у будь-якій роботі, вони можуть все зробити, так само, як і все знищити.

– А як ви обираєте людей, які працюють у T.B. Fruit?

– Раніше я сам проводив усі співбесіди, потім довірився професіоналам і майже одразу відчув різницю. Я не вважаю, що стало погано, але різниця – очевидна. Просто я часто на співбесідах задаю питання, які не зовсім стосуються роботи. Мені цікаво – чим людина живе, що любить, як проводить вільний час, так я розумію, що у людини в голові. Дуже люблю спілкуватись з молодими хлопцями та дівчатами, яким по 23-25 років, «залізти» їм в голову, подивитись, що там є всередині, і розуміти, що з неї можна зліпити. Вважаю, що кожна людина має талант, тільки його треба побачити і використати у тому напрямку, який людині до душі. Це дасть хороший результат, Я завжди кажу в тому сенсі, що найщасливіший є той, хто має поєднання роботи і хобі. Якщо це є одне, то це – найкраще.

– У вас особисто це так?

– Так, звичайно.

– А яке хобі привело до яблук?

– Чому яблука? На початках розвитку бізнесу ми були залежні від наливних перевезень, і треба було щось робити. Я познайомився з німцем, який був виробником концентрату у Європі, займався обслуговуванням його виробництва. Мені настільки сподобалось те, що він робить, що я взяв його діяльність, як приклад для бізнесу. І коли я спробував, і у мене почало виходити, я відчув що воно мені лягло до душі. А якщо лежить, то з часом така робота стає хобі. Ти розвиваєш, працюєш – і не помічаєш, як рік пройшов, два, три, п’ятнадцять …

Я вважаю, що найкращий працівник – це той, хто любить свою роботу. Бо тих, хто дивиться на годинник та чекає, коли вже бамкне 18:00 і можна буде йти додому, – ліпше не тримати, бо – то біда. Він більше принесе негативу, ніж позитиву і заразить ним людей довкола себе, буде нищити колектив.

Інтерв'ю з роботодавцем: «смачна» розмова з групою компаній T.B.Fruit

– А що ви робите для щастя людей?

– Я думаю, що щастя – це бути потрібним і відчувати це. Я намагаюсь бути потрібним своїм працівникам, але водночас і показую, що вони для мене важливі. Тут головне, аби усього було в міру.

– Як вважаєте, що тримає у вашій компанії людей довгі роки?

– Їх тримає, з одного боку, зобов’язання, а з іншого – атмосфера та одне спільне «тіло», я б так це назвав. У нас є такий кістяк, навколо якого все тримається. Люди, які складають цей кістяк, працюють від 7 до 15 років. Цей кістяк впроваджує певну модель поведінки, визначає – що можна а що ні, ці люди живуть компанією, гуртують усіх навколо «тіла». Словом, ці люди створюють атмосферу, і поруч з ними хочеться працювати, вчитися новому та досягати поставлених цілей.
Звичайно, що ми живемо у матеріальному світі, хоч я вважаю, що це є єдине, штучно створене, яке нищить все природнє. Але так вже є, тому ясно, що матеріальна мотивація теж є.

– Чи важко бути керівником такої великої компанії?

– Я б сказав не те, що важко, а швидше відповідально. А взагалі, знаю по собі, той, хто планує бізнес аби заробити гроші, той ніколи їх не заробить. Треба просто робити, отримувати задоволення, бути відповідальним за тих, хто коло тебе.

Наприкінці кожного місяця я розумію, що мені треба виплатити заробітню плату близько 3000 людям, віддати кредит у банк. І це відповідальність за цих усіх людей. А якщо помножити 3000 на 4, бо в кожного є дома сім’я, то це вже 12 000, а плюс до того порахувати батьків, або хто ще кого утримує, то буде вже 25 000. І я розумію, що 25 000 людей є залежні від того, чи я працюю чи ні.. Крок вправо, крок вліво, кожна помилка може дорого коштувати багатьом людям. Ми якось порахували, що десь півтора мільйона людей залежні від нас, вони здають нам яблука, ягоди. А в Україні ми переробляємо близько 700 тисяч тон продуктів. Якщо в середньому здають по півтони, то це 7 мільйонів людей. Але якщо більше, то виходить півтора-два мільйони людей, які прив’язані до підприємства. Вони можуть навіть того не знати – наприклад, в Дніпропетровську хтось здає малину, якась бабця, і не розуміє, куди воно їде – бо вона продала одному, той повіз дальше – і так далі. Але в кінці кінців ті люди отримують гроші звідси, з каси, яка тут є.

І коли собі поскладати в голові, що напряму ти відповідальний за таку кількість людей, а там ще є десь півтора чи три мільйони – ця відповідальність стає ще більшою. Я часто приводжу це в приклад, але знаю, що часто не варто над цим замислюватися, бо може «занести в сторону» від тієї відповідальності.

Інтерв'ю з роботодавцем: «смачна» розмова з групою компаній T.B.Fruit

– Від такої відповідальності може зникнути задоволення? Чи не розчавить ця відповідальність?

– Так, відповідальність може розчавити, але, знаєте, коли бачиш результат – отримуєш задоволення. Бо розчавлює не відповідальність, а проблеми, вони стомлюють. А результат, до прикладу такий: летів на висоті 13 000 км над Індійським океаном, і мені і моєму колезі дають пити німецький сік. І я запитую у нього: «А ти знаєш, що п’єш сік з Городка?». Він шоковано питає: « А як таке може бути?»

Тоді я йому розповів, що виробник цього соку – один з моїх основних клієнтів, 90% соків, які вони розливають – з нашої продукції, з нашого концентрату. І таких є дуже багато. Якщо взяти нашу Землю, та поділили на дві частини, то 50% всіх соків споживає Америка і Канада. І знаючи, скільки соків там випивають, і скільки я продав туди концентрату, то виходить, що кожна 12 пляшка американського соку розлита з українських, які переробляються у Городку. З одного боку, то просто статистика, а з іншого – просто приємно. Так само приємно, коли заходиш у європейський супермаркет, береш з любої полиці сік і розумієш, що знаєш цих виробників і працюєш з ними. І це – задоволення від результату, коли його відчуваєш – відповідальність не страшна.

– У групі компаній T.B. Fruit є певні правила поведінки для працівників?

– Звісно, є. Я вважаю, що всі у світі мають жити за правилами. Якщо не за правилами, можна, образно кажучи, йти, вдаритись у стовп, розбити голову та попасти в лікарню (сміється). Або ще щось може статися. В мене все є по правилах. Коли людина приходить на роботу у нашу компанію, ми ж розповідаємо їй про те, що у нас є правила. Зрозуміло, що людина може помилитись, перші рази можна закрити на то очі. Бо то етап соціалізації в колективі. Але якщо вона робить це на п’ятий раз, значить, вона зневажає ті правила. І зневажає, першою чергою, керівника, який ті правила заснував – тому хтось має піти. Або я, як керівник, а він лишиться – і це знищить компанію, або він.

Інтерв'ю з роботодавцем: «смачна» розмова з групою компаній T.B.Fruit Інтерв'ю з роботодавцем: «смачна» розмова з групою компаній T.B.Fruit Інтерв'ю з роботодавцем: «смачна» розмова з групою компаній T.B.Fruit

– Часто так трапляється?

– Ні, насправді у нас ж нема дурних правил. У нашій компанії є класні правила, які допомагають людині жити, розвиватись, досягати чогось нового. От до прикладу: якщо чоловік завжди ходив в шортах чи неголений, а робота привчила його до охайного вигляду. Це ж класно. І вдома його дружина може почати любити більше (сміється). Звісно,в нас є деякі негативні речі, але я вважаю, що позитивних в нас значно більше.

– Якщо не секрет, що для вас є причиною для звільнення ?

– Насправді, у нас не виганяють з роботи за помилки. У нас виганяють з роботи за зраду, крадіжка -це теж зрада. І для мене зрада – найпротивніше. Часто люди помиляються, і у відділі продажів є люди, які можуть помилитися на сто тисяч, на двісті тисяч, і навіть на мільйон євро. Ну, буває так. Але це людина робить не спеціально. Але коли людина це робить цілеспрямовано та навмисне – це вже зрада. Буває і так,що людина приносить шкоду своєю бездіяльністю. Це частий випадок злочину на підприємстві, коли хтось думає, що нічого не роблячи – це не є порушення.

– А, на вашу думку, чому люди себе так поводять? Що спонукає їх робити так?

– Злочини люди роблять тому, що є безкарність. І ця проблема ще з глибини пішла. Найкращі працівники на сьогоднішній день – це технічні працівники: фрезерувальники, електрики чи зварники, яким є зараз 50+. Чому? Бо були великі львівські підприємства (по 30 000 працюючих), які працювали на оборону, 6 точних підприємств, багато профтехучилищ. А в дев’яності всі захотіли стати митниками, юристами, суддями. Всі захотіли легкого хліба і подумали – у нас же нікого не наказують, давайте всі туди – нічого не треба робити, гроші самі прийдуть. Але у мене на підприємстві дуже часто зварник заробляє більше, чим юрист.

Як не крути, а страх відповідальності за свої вчинки часто-густо відсутній у людей, особливо чомусь в Україні. Ця відсутність страху перед покаранням, просто нищить суспільство та людей, працівників, ту молодь, яка є. Наприклад, раніше як було – якщо переїжджають польський кордон, всі починають прищипати ремені безпеки, а в Україні всі їздили без ременів. Зараз помінялася поліція, ніхто 100 грам не вип’є, бо розуміє, що впіймають та накажуть.

Тим більше люди хочуть волі. Кожна людина найбільше цінить волю. Яку б ти не платив зарплату, для людини це буде золота клітка. Звичайно, для неї буде заманливо туди зайти, але потім вона собі скаже – блін, мені це надоїло, оця диктатура, краще піти туди, де начальство далеко.

У нас це робиться швидко і просто – служба безпеки перевіряє та забирає власність компанії, за двері – і до побачення. Іноді буває навіть з тріском – зловили, що вкрав, наприклад. І проблема у тому, що наша країна і чиновники – не розуміють, що нищать країну, знищивши профтехучилища. Тепер у нашому суспільстві є дві маси. Одна – економісти та юристи, а друга маса – штукатури та будівельники. А тракториста доброго знайти – величезна проблема. І всі про це всі кричать, але ніхто нічого не робить.

А все це через повну безвідповідальність чиновників, через те, що вони не мають ніякого страху. І з цим нічого не можна зробити. В Польщі за тиждень часу можна посадити водія за крадіжку палива, і тому там всі бояться красти. У нас через корупцію держорганів прийшла корупція в приватні фірми – і це проблема.

Я можу порівняти бізнес в Польщі та в Україні – бо там ми займаємося тим же самим: маємо виробництво. Там розвинене сільське господарство, але ніде не побачиш, щоб сади були загороджені. А в Україні ніде не побачиш, щоб сад був без огорожі. В Україні розповсюджена професія «охоронець», це тьма людей. Беруть в охорону хлопців від 20 до 60 років, і ті нічим не думають, нічого не роблять. Йде повна деградація людей, які могли б приносити користь суспільству та державі. Але чому їх беруть – бо вони є потрібні, бо інші крадуть. В Німеччині не крадуть – бо є система покарання. А в нас ловлять,приводять в міліцію – і ті відпускають. І ця безкарність нищить повністю все.

Інтерв'ю з роботодавцем: «смачна» розмова з групою компаній T.B.Fruit

– А як ви боретеся з безкарністю?

– По-різному. Найпростіші методи працюють найкраще – контроль, камери. Люди через безнаказаність деградували так, що один хлопець на складі нищив продукцію – пробивав мішки, у яких зберігалась сировина, а мішки, хочу зауважити, вагою по півтори тони. Тому ставимо камери, аби хоч трохи люди відчували свою відповідальність.

– На вашу думку, як навчити людей працювати над собою ?

– Прикладами та правилами. Ріка має два береги, і кожен в нас має ріку своєї ширини. Головне вміти плисти і не зупинятись. Коли люди починають плисти за течією, ми умовно кажучи, викидаємо їх на берег. І робимо це тому, що хочемо аби кожен у компанії розвивався, був спрямований на навчання, а не просто «відсижувався» на роботі.

Є рівень працівника слюсаря чи іншого працівника виробництва – людина може вирости до керівника виробництва. Але вона мусить вчитися – не тільки мусить, але має хотіти вчитися. В мене є такий працівник, Андрій КанцЯр, який з 2003 року хлопчиною 18 років прийшов працювати у старий колгосп, а зараз став керівником виробництва – це 5 заводів + Молдавія. Тобто, він пропрацював 13 років, але паралельно вчився у харчовому вузі, розвивався. І вчитись необхідно, навіть, якщо ти добрий спеціаліст. Навчання потрібно, щоб потім якісно виконувати якусь паперову роботу, роботу з табличками. Бо коли людина виростає до якогось рівня, вона працює не тільки з металом, не тільки з машинами, вона починає контролювати бізнес, а тут без знання таблиць, відповідних програм – ніяк. Колись я 80% свого часу проводив в цеху в сезон. А зараз – шо толку від мене в цеху? Зараз роботу проводжу з аналітиками, з тими їх табличками. Я ніколи не думав, що на моїй роботі будуть працювати люди з такими професіями як, наприклад, аналітики, і що їх стільки буде, ейчари – це для мене була незрозуміла професія, а ще безпека (не охорона, а айті-безпека). Це люди, які не створюють продукту, але забезпечують, щоб продукт був, щоб він існував, і щоб правильно рухатися. І ще є тисячі професій, які мені невідомі, але які є в транснаціональних компаніях.

– Які люди наразі потрібні компанії?

– Я би поділив на два блоки – технічний (всі технічні професії – токар, фрезерувальник, зварник, електронник). У нас працюють хлопці, які займаються електронними пристроями та заробляють по 2 000 доларів – ми їх шукаємо та забираємо. Ще працівники харчової промисловості – робота на харчовому обладнанні. Ще технологи та лаборанти, які відповідають за якість продукції. Виші дуже далекі від того, що нам потрібно, їх студенти йдуть працювати офіціантами і навіть не розуміють, що вони втрачають і гублять, коли не йдуть працювати за фахом. Тобто Україна має можливість не тільки вирощувати, а й переробляти і виготовляти продукт. Але для цього потрібні фахівці, які займуться обслуговуванням цих процесів.

Другий блок – це продажі, економісти та юристи (хоч я вважаю, що їх занадто багато, і вони люблять проволочити час, аби створити собі роботу). Але хороших спеціалістів мало, хоч і випускників багато.

Проблема – молодь помінялася, хоче працювати на відстані. Люди не розуміють, що офіс дисциплінує – вчасно піднятися, вчасно піти, а робота з дому розвалює людину зсередини. Якщо не хочеш, щоб тобі заважали – йди в кабінет та сиди там один. Я не розумію, як це – працювати з дому.

І ми бачимо деградацію світу – і через его політиків, які приходять до влади, дають популістичні заяви та роблять для соціуму пільги, які нищать економіку. А для зміни таких законів вже потрібно перевертати країну вверх ногами – бо вже ніхто не хоче повертати того назад. Це стосується і Німеччини, яка впускає біженців. Мене у німецькому посольстві працівниця питає про мету мого візиту – я відповідаю, що моя фірма тільки на німецькі дороги заплатила в їх бюджет 12 мільйонів євро, і вона теж отримує з них зарплату. А біженця про це не питають – і він починає красти, нічого не робити, жити на бюджетні гроші, які йому платять… Така соціальна політика просто нищить суспільство. Я можу про це довго говорити…

Інтерв'ю з роботодавцем: «смачна» розмова з групою компаній T.B.Fruit

– Якщо ж повернутися до потрібних вам людей, то які якості людей для вас важливі?

– Перше і найважливіше – рубати скалу и працювати, друга – логічне мислення, третє – англійська мова, четверте – людяність.
Якщо у людини є бажання, а не просто віртуальне мислення, така людина буде однозначно прийнята до нас на роботу.

На найпершому місці – бажання працювати, бажання рости, бажання ініціативи. Бажання – є рушій росту людини в професії та, відповідно, досягнення успіху.

Кожна людина, яка заробила стільки грошей, скільки захотіла – мільйон чи менше – каже собі: «Та вистачить вже, можна вже й пожити». Пле до чого веде ця аморфність? В мене колись запитали, яке гасло має бути в компанії, щоб написати його на стінах офісу та на сайті. Я сказав.

– Що ж це було?

– Це відома фраза: «Людина від мавпи відрізняється тільки роботою».

Але я дійсно вважаю, що робота і тільки робота відрізняє нас від звірів, хоча в звірів набагато більше інших хороших якостей ніж в людей. Наприклад, вони не можуть зрадити.